Впевнена, вольова та рішуча Джессі Кітсон ще у 1937 році твердо вірила у те, що одного дня у місті Лідс посаду лорда-мера очолить жінка. Все так і сталося, адже через п’ять років – у листопаді 1942 року Джессі Беатріс Кітсон стала першою жінкою-мером у Лідсі. Маленьке уточнення: ця визначна подія сталася за досить дивних трагічних обставин. Проте це ні на мить не зупинило Джессі Кітсон, яка впевнено посіла цю посаду. Далі на leedska.
До того ж вона була однією з перших жінок-магістрантів у місті. Доля цієї жінки не могла скластися по-іншому, адже Джессі ще у молодому віці показала себе незалежною, цілеспрямованою та активною мешканкою свого рідного міста. Це зовсім не дивно, адже дівчина походила з відомої та дуже знатної сім’ї Кітсон.
Впливова родина Кітсон та дитинство Беатріс
Джессі Беатріс Кітсон народилася 24 травня 1876 року, вона була дочкою Джона Готорна та Джессі Кітсон. Майже двомісячну доньку батьки охрестили в церкві Святої Трійці на Boar Lane, що у Лідсі.
Сім’я Кітсон була однією з найвідоміших і найвпливовіших сімей у Лідсі протягом XIX-XX століть. Її дідусь, містер Джеймс Кітсон, був мером у 1860 році, а її дядько сер Джеймс Кітсон був першим лордом-мером Лідса в 1897 році.
Крім того, родина Кітсон активно займалася бізнесом. У їх власності був ливарний завод Airedale у Hunslet та компанія Monkbridge Iron and Steel Company, що виготовляла локомотиви для залізничної промисловості, яка тоді стрімко розвивалася. На заводі у Hunslet працював тато Беатріс – Джон Готорн Кітсон, який був успішним інженером у Лідсі. Джессі Кітсон також активно долучалася до покращення соціальної сфери рідного міста. Мамі Беатріс вдалося зібрати величезну суму грошей, яку вона спрямувала на відбудову District Nurses Home, що на Lovell Street. Окрім Джессі, у родині також народилася сестра Етель Мей та брат Роберт Готорн, який був відомим художником. Після смерті батька у 1899 році, йому довелося емігрувати на Сицилію, щоб не зазнати переслідувань, адже він був гомосексуалістом.
У своїх автобіографічних спогадах Джессі пригадує, що їй з маленькими братом та сестрою часто доводилося залишатися під опікою медсестер. Їх тато мав важку хворобу, через це батьки були змушені тривалий час перебувати за кордоном. Методи виховання медсестер були досить грізними, діти часто отримували на горіхи, їх били тростиною. Саме тому, коли Джону Готорну знову запропонували провести наступну зиму на півдні Франції, було вирішено, що сім’я теж має поїхати. Загалом дитинство дітей Кітсон було досить вільним та активним. Попри контроль персоналу, діти шалено бігали в саду, досліджували світ та природу навкруги.
На відміну від сестри Етель, Джессі не прочитала ні однієї казки та ніколи не гралася ляльками. Під час подорожей до інших країн, їй було байдуже на інших людей та їх манери, звичаї та стиль одягу. Її цікавили музеї, великі визначні будівлі та красиві пейзажі. Саме це справляло на неї найбільше враження.
Юність та улюблені заняття
Навчаючись у школі, Джессі Кітсон активно захоплювалася спортивними іграми: футболом, хокеєм, а також грала у крикет. Крім того, вона навіть була капітаном Йоркширської футбольної команди протягом перших двох сезонів.
У 17 років юна дівчина потрапила до літературного класу, де вона і зустріла іншу дівчину, якою дуже зацікавилася. Відтоді у житті Джессі з’явилися два улюблені заняття – читання, особливо полюбляла історичні книги та спілкування з іншими жінками. Крім того, Джессі вела читацький щоденник, де описувала кожну прочитану книгу. У своїх спогадах Джессі Кітсон згадує й улюблену вчительку – завзяту місис Ґрунер, якій вдалося прищепити юній дівчині інтерес та прагнення до знань. Бо інші гувернантки та вчителі піклувалися лиш про те, щоб вчасно отримати зарплатню.
Під час подорожей до Франції, Італії та Швейцарії, Джессі мала можливість не тільки відвідувати картинні галереї, але й відчути атмосферу кожного християнського храму чи каплиці. Це її не лише вражало, а й наповнювало зсередини. Проте родина Кітсон завжди поверталася до рідного міста. Саме батьки прищепили любов до міста Лідс, адже їх сім’я протягом усього життя жила і працювала саме тут.
Благодійні справи Джессі Кітсон
Життя у великому індустріальному місті диктує власні правила, тому закінчивши школу, Джессі усю свою енергію спрямувала на соціальні справи. Спершу вона почала викладати у недільній школі. А далі – активно співпрацювала з численними дитячими благодійними організаціями. Джессі Беатріс Кітсон прагнула допомогти своєму рідному місту будь-яким способом. Такий спосіб життя, спрямований на допомогу благодійним організаціям і порушенню важливих соціальних проблем, був можливий завдяки коштам та багатству сім’ї Кітсон.
Протягом декількох років Джессі була незалежним радником у місцевому уряді, представляючи Headingley в Раді опікунів Лідса до 1913 року. До того ж Джессі Кітсон була суддею та членом Ради Йоркширської федерації жіночих інститутів і президентом Жіночого інституту Meanwood. Джессі часто очолювала суд у справах неповнолітніх і була головою Probation Committee.
Перемоги та поразки
У листопаді 1919 року Джессі брала участь у виборах, щоб стати членом місцевої ради Headingley, але зрештою зазнала поразки. Варто зазначити, що Джессі брала участь у виборах як незалежний кандидат, оскільки не хотіла бути пов’язаною з певною політичною партією. Через рік Джессі та ще три жінки з міста Лідс стали першими жінками-магістратами. Зрештою це надало жінкам більше прав та політичної влади загалом. Це була велика честь для Джессі, яка стала першою жінкою серед місцевих політиків.
У 1942 році Джессі балотувалася на виборах мера Лідса, що поклало початок серії дивних і сумних подій. Джессі знову балотувалася як незалежний кандидат, оскільки вона все ще не хотіла вступати до політичної партії.
Вибори мера відбулися 9 листопада 1942 року, комітет міської ради Лідса оголосив переможцем кандидата від лібералів Артура Кларка. Після того як він склав присягу та виголосив свою промову, Артур Кларк раптово втратив свідомість і помер через кілька хвилин після його обрання лордом-мером Лідса.
13 листопада 1942 року Ліберальна партія висунула Джессі Кітсон новою та першою жінкою-мером Лідса. Кандидатура була одноголосно схвалена на закритому засіданні Комітету Ради. І лейбористи, і консерватори погодилися, що Джессі була чудовим вибором, адже вона знала всі реалії життя робітничого класу.
Інавгурація міс Кітсон відбулася 18 листопада 1942 року. Під час своєї промови, Джессі наголосила на тому, що вона продовжуватиме лінію мерів з сім’ї Кітсон. Одним з її пріоритетів було створення житлової політики, на яку заслуговували жителі Лідса. Цікаво, що Джессі відмовилася носити традиційний капелюх лорд-мерів і зробила його за власним дизайном.
Джессі Беатріс Кітсон була мером Лідса під час Другої світової війни з 1942 по 1943 рік. Через рік Джессі отримала відзнаку Університету Лідса – почесний ступінь доктора права. Згодом Джессі продовжувала брати активну участь у політичному житті міста Лідс.
Особисте життя Джессі Кітсон було також захопливим і добре задокументованим. Вона зберігала альбоми з кожною театральною програмою і кожним залізничним квитком. Зі своєю подругою Етель Маллінсон – досвідченою художницею, вони разом подорожували Англією та Європою. Етель записувала всі їх заняття та подорожі своїми красивими замальовками.
Джессі Беатріс Кітсон відіграла важливу роль у політичному та соціальному житті її рідного міста. У XX столітті вона стала піонером жіночої політики. Джессі користувалася великою повагою серед своїх однодумців, адже їй вдалося посісти своє місце у політичній системі того часу. Але її бажання допомогти нужденним дійсно захоплює, адже не завжди заможні люди можуть зрозуміти тих, хто проживає у нетрях. Але Джессі Кітсон була іншою, вона яскраво вирізнялася на фоні інших, а її благодійні справи – яскравий доказ цьому.