Сучасна боротьба за права та рівність жінок є більш помітною, ніж будь-коли. Про це пишуть світові ЗМІ, її обговорюють міжнародні лідери, громадські активісти створюють відповідні організації та фінансують масштабні проєкти, які захищають права кожної жінки у світі. Так, сучасна жінка має право голосу, може подати на розлучення та займати високі керівні посади. Проте до цих важливих змін був важкий шлях, який проклали саме жінки. Далі на leedska.
Сильні, вольові, справедливі молоді дівчата палко боролися за соціальну та політичну рівність. Суфражистки в Британії розпочали історію, коли жінки вперше почали відкрито боротися за право голосу. Вони активно організовували протести на вулицях, зверталися до політичних лідерів, оголошували голодування та збирали гроші на боротьбу за права жінок. Проте, були й такі активістки, які влаштовували навмисні підпали та вибухи на вулицях міста. Завдяки такій боротьбі, понад сто років тому жінки вперше отримали право голосу. Для суфражисток та інших борців за права жінок це стало величезним кроком, щоб і далі продовжувати йти вперед у боротьбі за рівні права та можливості для жінок. Це надихнуло інших жінок по всій країні приєднувалися до цієї боротьби, які воліли здобути право голосу для жінок у всьому світі. Таким чином вони відкрили жінкам можливість отримати деякі свободи, які ми зараз сприймаємо як належне.
Початок боротьби британських суфражисток
Для того, щоб привернути увагу до проблеми рівності прав жінок та чоловіків у суспільстві, жінкам довелося стати на шлях довгої й наполегливої боротьби. Учасниці руху за виборче право переважно влаштовували мирні акції протестів і демонстрації, писали петиції та офіційні листи, щоб привернути увагу до нагальних питань, які турбували жіночий прошарок населення. У 1906 році цих войовничих активісток почали називати суфражистками, які розпочали історію зародження сучасного фемінізму. Усі вони були входили до Національної спілки жіночих суфражистських товариств (NUWSS). До того ж суфражистки завжди намагалися дотримуватися законів, щоб показати свої серйозні наміри.
З часом учасниці інших організацій, включно з Соціально-політичним союзом жінок, почали активно проводити агресивні кампанії за жіноче виборче право. До прикладу, деякі товариства, в тому числі Жіноча громадсько-політична спілка, дійшли до висновку, що мирних демонстрацій на вулицях недостатньо. Вони почали проводити більш агресивні дії: кидали каміння у вікна або приковували себе до парканів та огорож. Жінки по всій території Великобританії здійснювали нічні напади на будинки депутатів, церкви, залізничні станції та поштові відділення. До того ж вони були озброєні зброєю, бомбами та вірою, що єдиний спосіб виграти голоси для жінок – це йти насильницькими методами чоловіків.
Перші перемоги учасниць суфражистського руху
Зрештою, у 1918 році жінки старше 30 років, які володіли майном вартістю понад 5 фунтів стерлінгів, отримали право голосу. Адже саме завдяки підтримці войовничих жінок, які доклали максимум зусиль, щоб зберегти соціальну та економічну інфраструктуру Британії після Першої світової війни. Так, суфражистки на час війни відклали транспаранти, зупинили всі протести та стали по інший бік фронту.
Активно допомагали в госпіталях, збирали кошти на потреби армії, працювали журналістами та фотографами, документуючи трагедії війни. Це все призвело до примирення суфражисток з політичними обличчями країни того часу. Вони отримали право бути почутими. І лише в 1928 році всі жінки віком від 21 року отримали право голосу на виборах до британського парламенту, усунувши всі інші додаткові вимоги.
Суфражистський рух та організація виборчого права в Лідсі
Суфражистки походили з різних верств населення та з різних регіонів, серед його активних учасниць були містянки з міста Лідс. Саме в цьому місті розпочався шлях боротьби жінок-робітниць, які протестували проти утискання їх прав. Так, у Лідсі кампанія за виборче право розвивалася на тлі промисловості, де важко працювали жінки. Для них труднощі були невіддільною частиною життя. Активістки наполегливо гарували над покращенням умов праці та збільшенням можливостей для жінок не тільки на фабриках та заводах, а й у школах і лікарнях.
Найвідомішими організаціями з питань виборчого права в місті були Лідське товариство виборців, яке входило до Національної спілки жіночих суфражистських товариств. Крім того, тут успішно функціонувало відділення Лідського соціально-політичного союзу жінок (WSPU). Хоча у місті було створено й багато різних організацій, які виступали за виборче право. Більшість з них орієнтувалися на людей, які працювали в певних сферах або були залучені до певних релігійних організацій чи політичних партій. Але ціль у них була одна – отримати право голосу для жінок.
Відомі суфражистки міста Лідс
Найбільш відомими суфражистками були Леонора Коен, Мері Готорп та Еліс Кліфф Скетчерд. Вони були найактивнішими прихильницями руху за виборче право. Усе життя ці жінки докладали максимум зусиль задля затвердження прав і можливостей для жінок.
Леонора Коен – відома пристрасна та войовнича активістка, яка народилася в Лідсі 15 червня 1873 року. Події в житті Коен спонукали її боротися за права жінок і виборче право. З дитинства Леонора бачила важке життя своєї мами – овдовілою швачки, яка сама виховувала трьох дітей, та була жорстко обмежена у своїх правах, як і інші британки наприкінці XIX століття. Іншим мотиваційним поштовхом до боротьби для Леонори Коен стало погане ставлення до жінок у сфері праці. Вона особисто відчула усі негативні моменти на собі, адже працювала модисткою. Згодом Леонора долучилася до руху кампанії Лідса за покращення умов праці для жінок. Коен влаштовувала акції протесту проти британського уряду, твердо відстоюючи те, у що вона вірила, вдаючись до активних дій.
У 1911 році вона кинула камінь у вікно урядової будівлі, була заарештована й ув’язнена. Через два роки її знову запроторили до в’язниці, оскільки вона кинула залізний пруток у ящик з королівськими коштовностями корони в лондонському Тауері на очах у здивованих школярів. Леонора Коен прожила до 105 років і продовжувала залишатися захисником прав жінок аж до своєї смерті в 1978 році.
Іншою знаною суфражисткою була шкільна вчителька з Лідса Мері Елеонор Готорп. Запальний оратор, яка допомогла створити Лідський відділ WSPU.
Елеонор Готорп походила з робітничого класу, але покинула роботу й працювала на WSPU, проводячи кампанії та вербуючи інших жінок. Під час своїх виступів, молода жінка не підбирала слів, часто використовувала лайку, а також сміливо протистояла чоловікам. Одного разу розгніваний чоловік під час словесних баталій, не втримавшись кинув у активістку капусту. Елеонор її зловила та гордо повернула «сюрприз».
Неодноразово Готорп та інших суфражисток затримувала поліція, звинувачуючи у використанні «погрозливої та образливої лексики», провокаціях та в порушенні громадського порядку. Одного разу Елеонор заарештували, два місяці вона провела в окремій камері.
До того ж Готорп також була співредактором радикального періодичного видання «The Freewoman: A Weekly Feminist Review». На сторінках видання обговорювалися такі теми: праця жінок, домашня рутина, материнство, рух за виборче право.
Елеонор Готорп померла в Нью-Йорку в 1973 році у віці 92 років, де вона брала активну участь у виборчому праві та профспілковому русі з 1916 року.
Еліс Кліфф Скетчерд народилася у заможній родині та стала відома більшості, завдяки тому, що категорично відмовлялася носити обручку та оминула у своїй весільній обітниці слово «слухатися». Так, вона шокувала «ввічливе» суспільство, подорожуючи Європою з чоловіком без обручки!
Еліс Скетчерд з чоловіком Олівером проживали в Морлі Холл, що в Лідсі. Їх родина активно цікавилася політикою. У 1872 році вона приєдналася до Товариства жіночого виборчого права Лідса і стала активною учасницею кампанії за права жінок у Йоркширі та Манчестері.
Еліс була популярним оратором і виступала на демонстраціях, що відбулися на початку 1880-х років. Крім того, вона активно писала листи та петиції до Ліберального товариства, у яких висловлювала прохання дозволити жінкам голосувати.
Ці надзвичайні історії простих жінок з Лідса, а також багатьох інших суфражисток Британії є справжніми прикладами рішучості та незламної волі, яким все ж вдалося заламали усталені норми, категорично відмовившись жити за встановленими правилами. Їх всіх об’єднувала відмова прийняти гендерні обмеження та рішучість досягти своїх цілей, попри труднощі, суспільний тиск і навіть арешти.
Ці жінки довго й наполегливо боролися, щоб закласти основу для того, щоб інші могли мати можливості та свободи, якими ми користуємося сьогодні.